Відомий актор переконаний, що без національного кінематографу немає повноцінної держави.
Він – вірний служитель Мельпомени, улюбленець публіки, зірка українського театру та кіно – майже завжди забуває про те, що він актор. В машині слухає hause та захоплюється групою Gogol Bordello, а ще вірить у кохання та український кінематограф. Усе це – про геніального актора та надзвичайну людину Остапа Ступку. Прес-конференція з народним артистом України відбулася з нагоди Дня українського кіно в прес-центрі інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка.
На думку Остапа Ступки повноцінний старт актора починається лише після 30 років, коли відточується майстерність, визріває досвід. Своєю знаковою він вважає роль у виставі за оповіданням Івана Франка «Сойчине крило». Втім, завжди мріяв зіграти Фігаро, бо вважав персонаж надто схожим на себе, і мрія таки збулася.
Життєвий вибір для Остапа був нерозривно пов'язаний з театром, за кулісами якого пройшло його дитинство. Йому просто поталанило народитися в акторській сім’ї. Разом із матір’ю та трупою театру ім. Марії Заньковецької він об’їздив майже увесь Радянський Союз.
– На славу батьків не розраховував, просто слідував внутрішньому голосу, сподіваючись виключно на себе, – розповідає про вплив на вибір професії Остап. – Батько навіть не здогадувався, що я хочу вступати до театрального. На вступних іспитах читав уривок з оповідання «Мексиканець» Джека Лондона та виконував іспанський танець.
Справжньою майстерністю Остап Ступка вважає вміння актора вільно почуватися на сцені, бути готовим до імпровізації. До курйозних випадків під час вистав ставиться з гумором, іноді екстремальні ситуації навіть захоплюють та загартовують. Одного разу пошкодив ногу перед виставою «Приборкання норовливої», тож довелося обігравати ситуацію, щоб виправдати присутність бинтів та кульгання. Навіть з партнерами по виставі вигадували під це вірші в стилі Шекспіра.
На запитання, де грати краще, в кіно чи театрі, Остап Ступка відповідає, що треба намагатися об’єднувати ці речі в собі, бо сучасний актор має бути «мультисистемним» – уміти все. «В кіно нічого не зміниш, – запевняє він. – Вистава ж – живий організм, роль можна кожного разу грати по-різному, експериментувати, змінювати. Взагалі актор у сприйнятті світу має залишатися дитиною, а ще постійно вчитися».
Стан сучасної вітчизняної кінематографії актор називає жахливим. По-суті, її немає як такої, а це означає неповноцінність держави. Кіно в Україні, за словами Ступки, знімають переважно за російські кошти. Тож нам слід повчитися у північних сусідів, адже в них є Федеральне бюро кінематографії при Президентові Росії, яке знімає фільми на державне замовлення і за державні кошти. Слід пам’ятати, що кіно – не тільки бізнес, а й ідеологія держави. Актор також пропонує прийняти закон про меценатство в мистецтві, як це широко практикується в цивілізованому світі.
На пропозицію працювати за кордоном Остап Ступка погодився б, однак жити поза Україною не бажає і просто не зміг би – ностальгія б замучила. Тож налаштований рішуче: жити тут і боротися за український кінематограф!